Третьего дня набрел в Сети на новое лекарство от жадности – «скандинавский аукцион». Хотя скорее всего правильнее будет не «аукцион» а «лотерея». В чем суть подобного лекарства.
Участникам предлагают купить товар по очень низкой цене. Например, ноутбук за 1 гривну. Если вы согласны, то отправкой SMS или за электронные деньги, покупаете «кредиты» которыми делаете ставку. После отплаты стоимость лота увеличивается на сумму, которую Вы заплатили, а продолжительность становиться дольше на некоторое время. Победителем считается участник, сделавший последнюю ставку.
Вот что пишут про аукцион организаторы:
Nikon D80 в данный в магазине момент стоит 5781 грн.
Допустим, что аукционная стоимость составляет 300 грн., а это значит, что по этому аукциону было зарегистрировано 300 / 0.05 = 6000 предложений цен, а доход организатора аукциона соответственно 6000 грн. Победитель аукциона получит право на покупку фотоаппарата за 300 грн.
А организатор получит 6000+300-5781=519 грн
Вроде бы все честно, и всем выгодно. Но как известно «дешева рибка — погана юшка»
Незабываем, что организаторы имеют возможность накручивать ставки. На настоящем «честном» аукционе могут быть участники заинтересованные не в покупке товара, а в увеличении его стоимости. Так и в скандинавском аукционе можно предположить присутствие ботов (программ эмулирующих действия живых людей),которые в последнюю секунду делают ставки и увеличивают стоимость товара. При этом в отличии от нас с вами они играют не настоящими деньгами, а пользуются неограниченным кредитом организаторов. И когда вы уже готовы забрать свой приз, в последнюю секунду всегда находиться некто, делающий ставку на интересующий лот.
Пользователь не имеет никакой возможности проверить, действительно ли каждая ставка сделана реальным участником.
Даже в случае, если товар достался честно выигравшему его человеку, невозможно проверить, были ли все ставки сделаны реальными независимыми участниками.
Трудно поверить в существование победителя, который покупает товар стоимостью 1000 долларов, за 1 гривну, и при этом было сделано 0 ставок другими участниками.
Может ли такой аукцион теоретически честно играть? Да. Может. При условии, что участвует в нем некая критическая масса людей, и расходы организаторов окупаются.
Но те украинские (да и российские) аналоги что я видел, тщательно скрывают свою статистику посещений. Это наводит на «всякие мысли, хотя непонятно на какие».
На сайтах аукционов отсутствуют форумы, которые позволили бы участникам общаться между собой. А юридический адрес чаще всего указан в лучших традициях Интернет магазинов, — мобильный телефон и абонентский ящик для контактов.
В общем, будьте осторожны, скандинавский аукцион та еще лотерея.
Скандинавский аукцион – или как не потерять деньги
Киевстар, МТС и Моторола
Третьего дня попросили посмотреть мобильный телефон Motorola e770. Аппарат привезен из Израиля. С родной (израильской) Sim-картой находит сети всех украинских операторов. Вставляем новоприобретенный пакет Киевстара – и нет сети. Хотя эта же сеть находиться, когда телефон в роуминге. Достаю свой стартовый пакет МТС, — та же песня.
Видать не переносит кошерная техника наши бренды.
Поняття ознаки результату творчої діяльності як об’єкта правової охорони
Публикую серию материалов, которые я готовил, будучи слушателем в университете
Становлення системи правової охорони результатів творчої діяльності
Творчість людини виникла разом з людиною. Людина починає творити, як тільки вона усвідомлює навколишній світ і вирізняє себе із середовища, в якому живе.
Без будь-якого сумніву створене людиною навіть у дуже далекі часи, як особисто нею самою, так і тими, хто її оточував, усвідомлювалося, як її власність. Уже в ті далекі часи власність визнавалася священною і недоторканною. Отже, з цього випливає, що уже в ті далекі часи існували засоби охорони своєї власності, у тому числі і результати своєї творчості. Відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об’єкти, то існувала і їх охорона.
В законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначалося: «Немає власності, що належить людині, більшої, ніж та, яка є результатом її розумової праці».
З принципу, закладеного у французькому патентному законі 1791 p., випливало кілька важливих засад:
1) будь-який творчий результат визнавався об’єктом права власності;
2) винаходом визнавався творчий результат у будь-якому виді доцільної діяльності людини за умови його відповідності вимогам закону;
3) держава гарантувала охорону прав творця шляхом видачі охоронного документа — патенту;
4) вводилася обов’язкова державна реєстрація винаходів попередньою експертизою заявки по суті.
Уже з часу виникнення і становлення правової охорони результатів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню часто називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість обов’язково має опиратися на досягнення науки.
Вважається що будь-яка творчість розвивається за схемою: суспільна потреба — творчість — наука. Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, остання дістає способи розв’язання потреб — проблем. На досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини — літературна і технічна.
Наука, а точніше її результати і досягнення, можуть бути виражені як у літературній формі — шляхом запису чи опису, так і в формі створення технічного пристрою, обладнання, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення тощо. Звідси і місце науки у творчій діяльності людини. В одних випадках результати наукових пошуків реалізуються у формі науково-літературного твору, в інших — науковий результат може досягатися шляхом наукового експерименту і реалізуватися у формі технічних пристроїв, обладнання, селекційного досягнення тощо.
Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної діяльності уже давно поділяються на дві основні групи: твори літератури і мистецтва або літературно-художня власність і технічні творчі витвори або промислова власність. Звідси і поділ творчості: літературно-художня і науково-технічна творчість. Зазначені групи видів творчості об’єднували і об’єднують широке коло окремих видів інтелектуальної, творчої діяльності.
Проте автори Модельного цивільного кодексу для країн СНД, враховуючи реальний стан, висунули пропозицію всі результати творчої діяльності поділяти не на дві, а на три групи: об’єкти літературно-художньої власності, об’єкти промислової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ дістав визнання принаймні в Україні і Російській Федерації. Хоча у міжнародно-правовій практиці цей поділ поки що не дістав підтвердження, це зовсім не означає, що варто сліпо наслідувати зарубіжний досвід.
Автори — творці об’єктів права інтелектуальної власності
Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін «автори» буде вживається в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об’єктів інтелектуальної власності.
Згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права» — «автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір» [1]. Нажаль в законі не конкретизується термін «творча праця».
Автором може бути лише людина, що свідомо створює той чи інший об’єкт інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перерахуванні і потреби немає. Авторська дієздатність не збігається із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Цивільна дієздатність не збігається зі здатністю людини до творчої діяльності, яку слід називати авторською або творчою дієздатністю. Авторською її можна називати тому, що це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бути автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична особа. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо немало випадків, коли авторами тих ям інших досить серйозних результатів інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком.
Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об’єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише в осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За ЦК України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК України).
Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.
Судова практика США. Концепція «мінімального елемента творчості»
Судова практика США свідчать про те, для надання авторсько-правової охорони не потрібно, щоб твір мав інтелектуальні або художні достоїнства. Достатньо, щоб автор утримувався від несумлінного копіювання і вклав в роботу мінімальний елемент творчості.
Концепція «мінімального елемента творчості» ( «minimal amount of creation») отримала широке розповсюдження в юридичній літературі і судовій практиці США.
У авторсько-правову охорону відмовляється «обірваним, окремим словам та виразам», а також «формам вираження, продиктованими виключно функціональними рішеннями». Так, в коментарі до Закону США 1976 р. говориться, що творче начало в назвах, гаслах, найменуваннях надто слабо виражено, щоб представляти їм авторсько-правову охорону».
Законодавство США і судова практика містить більш певні норми про форму вираження твору. Згідно з нормою абзацу 8 розділу 8 статті 1 Конституції США Конгрес уповноважений приймати закони, що охороняють «письмові твори» (writings) авторів. Верховний Суд США, розтлумачив поняття «письмовий твір», визначив його як «матеріальне відтворення» результату творчої діяльності автора. Згідно з термінологією Закону США 1976 р. (ст. 101) твір не підпадає під авторсько-правовий захист до тих пір, поки воно не буде виражено в «відчутній формі» (tangible medium of expression).
Вітчизняний досвід визначення творчості
Першим серед вітчизняних юристів визначення творчості дав В.Я. Іонас. Він представляв творчість як «продуктивне мислення», тобто відтворення «неготових» думок без застосування правил логіки [3].
На підставі наведеного визначення було запропоновано, відповідно, розрізняти:
1) «твори творчі», що є результатом продуктивного мислення;
2) «твори нетворчі», які створюються шляхом відтворення готових думок за правилами логіки.
В якості прикладу «нетворчого твору», створеного за правилами логіки, можна навести хронологічний збірку віршів, елементи якого буде взаємно розташовані за принципом часу написання. Очевидно, що автор такого збірника під час його складання буде керуватися лише формальними принципами.
Оскільки відтворення автором «неготових», тобто не існуючих перш думок завжди припускається невідомість отриманого результату, В.Я. Іонасом було введено поняття «новизни» творчості. Крім того, на думку дослідника необхідно розрізняти суб’єктивну і об’єктивну новизну.
Суть цих двох понять, які використовуються юристами до сих пір, полягає в суб’єктивній (авторським) і об’єктивному (третіх осіб) відношенні до результатів творчості. В першому випадку мається на увазі невідомість майбутнього результату для самого автора, у другому — не тільки для автора, але й для інших осіб.
Таким чином, можна зробити висновок, що з точки зору В.Я. Іонаса, під творчістю слід розуміти діяльність людини ( «продуктивне мислення»), результат якої заздалегідь не відомий не тільки самому авторові, а й третім особам.
Разом з тим легко бачити, що положення робіт В.Я. Іонаса не можуть бути застосовані на практиці беззастережно. Наприклад, в літературі існує проблема так званих «творчих повторень». Поет Анатолій Маріенгоф згадував:
«Я сошью себе черные штаны из бархата голоса моего «, — написав Маяковський.
Поняття не маючи про це чудове, образне речення, Вадим Шершеневіч, трохи пізніше надрукував: » Я сошью себе полосатые штаны из бархата голоса моего «. Такі катастрофічні повторення в літературі не рідкість. Варто було Маяковським лише побачити на трибуні нашого Шершеневіча, як він вставав посередині залу і зично оголошував:
— А Шершеневич у меня штаны украл! [4].
Наведений приклад наочно демонструє, що дві творчі особистості, працюючи паралельно, незалежно один від одного, можуть прийти до однакових результатів (у даному випадку — це образ «штани з оксамиту голоса»), який буде наслідком «продуктивного мислення», тобто об’єктивно новим.
З урахуванням проблеми «творчих повторень» був запропонований такий ознака об’єкта авторського права, як оригінальність. Оригінальним, на думку фахівців, є ті об’єктивно нові творчі результати, які унікальні і не повторюються при паралельному творчість.
У авторському право зарубіжних країн оригінальність є обов’язковою ознакою твори, закріпленим законодавчо. Так, в Законі Сполучених Штатів Америки «Про авторське право» (Copyright Law) прямо говориться, що правовий захист надається тільки «оригінальним авторським робіт» (п. «а» ст. 102.).
Твір має бути результатом творчості, а не механічною копією уже створеного твору. Тобто твір має бути оригінальним, відрізнятися від інших подібних творів певною новизною. З цього положення випливає одна з основних особливостей літературної діяльності — у творі захищається його форма, а не зміст. Це означає, що коли в опублікованій науковій статті викладена сутність певного винаходу настільки повно, що цим винаходом може скористатися будь-яка третя особа, то таке використання винаходу не буде порушенням права на твір.
В українському законодавстві, такий термін як «оригінальність» зустрічається в Законі України «Про авторське право і суміжні права» Стаття 10: «Об’єкти, що не охороняються: … що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду)».
В цілому ж можна запропонувати наступне правове визначення творчої діяльності: творчою визнається діяльність автора, яка спрямована на створення творів науки, літератури і мистецтва за умови, що:
1) результат цієї діяльності є об’єктивно новим, тобто невідомий заздалегідь ні самому авторові, ні іншим особам;
2) результат цієї діяльності є оригінальним, тобто дозволяє говорити про наявність індивідуальності автора.
Індивідуальність автора обумовлена особливостями його світогляду, ідеології, морально-естетичних якостей.
Таке визначення відрізняється від існуючих до сих пор тим, що:
1) поняття творчої діяльності не зводиться тільки до «продуктивного мислення»;
2) оригінальність виділяється в якості самостійного ознаки саме творчої діяльності, а не твори. Причому зміст оригінальності як ознаки творчої діяльності відрізняється від поняття оригінальності як ознаки об’єкта авторського права.
Відповідно, про таку ознаку як «творчий характер», ми можемо говорити лише в тому випадку, якщо його створення було результатом творчої діяльності.
Результат творчої діяльності як об’єкта правової охорони
Питання охорони результату творчої діяльності авторським правом залежить від наявності в ньому ознак творчості (власне, це стосується усіх об’єктів, перелічених у Законі).
Ключовим поняттям у законодавстві про авторське право є термін «твір» – продукт творчої діяльності людини; наслідок літературної, наукової, музичної творчості людини. Право інтелектуальної власності, відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України, є правом особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Інтелектуальною діяльністю, в свою чергу, є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну) тощо.
Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, а твори, для того, щоб вважатися об’єктами авторського права, повинні бути оригінальними результатами творчої праці їх авторів. Авторське право бере під свою охорону авторство незалежно від достоїнства твору, тобто незалежно від того, наскільки істотними є ознаки творчості у творі.
Охороні за Законом «Про авторське право і суміжні права» підлягають всі твори, зазначені у частині першій статті 8 «Об’єкти авторського права», як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо)
Таким чином, наявність ознаки творчості набуває значення конститутивного юридичного факту, яким зумовлюється охороноздатність та правооб’єктність твору. Тож, для віднесення того чи іншого твору, до об’єктів авторського права, необхідно встановити у них наявність ознак творчості.
Ознаки творчості є об’єктивною категорією, тож, використовуючи відповідний науковий інструментарій, встановити їх повинна експертиза.
Твір стає об’єктом авторського права з моменту його вираження в об’єктивні формі. Слід зазначити межі авторсько-правової охорони – авторське право захищає саме форму, а не зміст творів. Це положення закріплено у частині третій статті 8 Закону: „Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі”.
Законодавство, пов’язує виникнення прав інтелектуальної власності на твори з творчим, інтелектуальним видом діяльності, що спричинила появу цих об’єктів. Якщо оцінювати результати діяльності особи за допомогою критеріїв, прийнятих в психології, то твори можуть бути результатом продуктивного (творчого) мислення або репродуктивного (нетворчого) мислення.
До останніх, прикладом, відносяться твори, створення яких не вимагає «оригінального генерування» ідей: об’єктивно виражені повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації (пункт „а” статті 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”); розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних (пункт „е” статті 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”).
Підбиваючи висновки, ще раз наголошую на тому, що не кожне твір автоматично охороняється авторським правом, а лише ті твори (їх елементи), які є результатом творчої діяльності автора.
Список використаних джерел
1. Закон України «Про авторське право і суміжні права». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 13, ст.64
2. General Guide to the Copyright Act of 1976. P. 3:7.
3. Ионас В.Я. Критерий творчества в авторском праве и судебной практике. — М.: Юридическая литература, 1963. С. 20.
4. Мой век, мои друзья и подруги: Воспоминания Мариенгофа, Шершеневича, Грузинова: Сборник. — М.: Московский рабочий, 1990. С. 131-132.
Захист інформації в автоматизованих системах
Публикую серию материалов, которые я готовил, будучи слушателем в университете
Із становленням України як суверенної держави, реформуванням всіх сфер життя суспільства, зокрема економіки та оборони постала проблема створення принципово нових власних систем захисту інформації зокрема в автоматизованих системах та законодавчого регулювання інформаційних правовідносин у сфері охорони таємниць.
Конституція України, що стала гарантом побудови демократичної правової держави, не могла не врахувати загальносвітових тенденцій інформатизації суспільства. Тому ряд її статей (зокрема ст. 17, 32, 34) визначають забезпечення інформаційної безпеки, як одну з найважливіших функцій держави і мають стати основою розвитку інформаційного законодавства.
Захист інформації та охорона державної таємниці є невід’ємною складовою національної безпеки України. А там, де превалюють особливі інтереси держави, інтереси її безпеки, зовнішніх відносин та економіки, чинне законодавство повинне забезпечувати саме їх захист, утвердження інформаційного суверенітету України, її права на встановлення особливого порядку користування і розпорядження інформацією з обмеженим доступом, найважливішою складовою частиною якої є державна таємниця.
В інформаційному просторі ця інформація займає дуже незначну частку і стосується чітко окреслених сфер державної діяльності – оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, що прямо закріплено у статті 6 Закону “Про державну таємницю”.
Ще до прийняття у січні 1994 року Закону “Про державну таємницю”, за ініціативою та участю Держкомсекретів України, було підготовлено і прийнято ряд актів Кабінету Міністрів України, спрямованих на попередження розладу раніше існуючої в СРСР системи збереження державних секретів.
Це, зокрема, протокольне рішення Кабінету Міністрів України “Про захист таємної та службової інформації” (13.04.92 р.), затверджені постановами Кабінету Міністрів України “Тимчасовий перелік відомостей, опублікування яких обмежується”, “Положення про порядок підготовки матеріалів, призначених для відкритого опублікування” (21.07.92 р.), “Положення про Державну службу України з питань технічного захисту інформації” та “Положення про Державний комітет України з питань державних секретів” та інші.
Згідно із Законом України “Про інформацію” [1] інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Остання поділяється на таємну, яка, в свою чергу, складається з державної таємниці та іншої таємної інформації, та конфіденційну інформацію. Якщо державна таємниця на сьогоднішній день охоплена ефективним правовим захистом, то цього, на жаль, не можна констатувати щодо іншої інформації з обмеженим доступом. “Інша таємна інформація”, яка становить систему видів таємної інформації, що не становить державної таємниці, не має навіть чітко закріпленої в законодавстві структури (однак потребує вичерпної визначеності, осільки її існування фактично є обмеженням права на інформацію), хоча ця структура й може бути визначена виходячи зі змісту правових норм, присвячених окремим видам такої інформації, які містяться в законах, що контекстно не належать до інформаційного законодавства. Не кращою є ситуація і з правовим регулюванням обігу конфіденційної інформації. Наслідком такої невизначеності є відсутність у субєктів правотворення та правозастосування адекватного уявлення про структуру інформації з обмеженим доступом, ототожнення конфіденційної інформації та таємної інформації, що не становить державної таємниці, “аморфний стан” нових видів таємної інформації, що зявляються поза нормами інформаційного законодавства (наприклад, професійна таємниця або відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист). Все це негативно відбивається на якості створюваних підзаконних нормативно-правових актів, зокрема з питань захисту інформації, бо інформація не може бути належним чином захищена без визначення ступеню безпеки, якого вона потребує, та його аргументації тими чи іншими властивостями інформації. Досі відсутня також єдина термінологічна база інформаційного законодавства, неврегульовані суперечності між нормами його окремих актів.
1. Визначення термінів
1.1 Захист інформації
Згідно Законів «Про інформацію» [1] та «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» [2] можна дати такі визначення термінам:
Інформація — документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі;
захист інформації в системі — діяльність, спрямована на запобігання несанкціонованим діям щодо інформації в системі;
інформаційна (автоматизована) система — організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів;
інформаційно-телекомунікаційна система — сукупність інформаційних та телекомунікаційних систем, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле;
комплексна система захисту інформації — взаємопов’язана сукупність організаційних та інженерно-технічних заходів, засобів і методів захисту інформації;
технічний захист інформації — вид захисту інформації, спрямований на забезпечення за допомогою інженерно-технічних заходів та/або програмних і технічних засобів унеможливлення витоку, знищення та блокування інформації, порушення цілісності та режиму доступу до інформації.
Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України своїй нормативній документації «Термінологія в галузі захисту інформації в комп’ютерних системах від несанкціонованого доступу» (НД ТЗІ 1.1-003-99) дає таке визначення:
Захист інформації в АС (information protection, information security, computer system security) — діяльність, яка спрямована на забезпечення безпеки оброблюваної в АС інформації та АС в цілому, і дозволяє запобігти або ускладнити можливість реалізації загроз, а також знизити величину потенційних збитків внаслідок реалізації загроз.
Слід зауважити що визначення захисту інформації в автоматизованих системах в законодавстві і нормативних документах не передбачає (не виділяє) захисту від загроз природного або техногенного характеру, або від фізичного пошкодження, а спрямовує увагу на захист від «несанкціонованих дій» або від «реалізації загроз».
Деякі Інтернет-джерела дають таке визначення терміну «захист інформації»:
Зáхист інформáції англ. Data protection — сукупність методів і засобів, що забезпечують цілісність, конфіденційність і доступність інформації за умов впливу на неї загроз природного або штучного характеру, реалізація яких може призвести до завдання шкоди власникам і користувачам інформації. [3] Яке на мою думку чіткіше визначає сутність захисту інформації.
1.2 Інформаційна безпека
Інформацíйна безпéка (англ. Information Security) — стан інформації, в якому забезпечується збереження визначених політикою безпеки властивостей інформації. [3]
Інформаційна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.
Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:
• створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;
• підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;
• вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп’ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;
• розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв’язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.
Для характеристики основних властивостей інформації як об’єкту захисту часто використовується модель CIA [4]:
• Конфіденційність (англ. confidentiality) — властивість інформації, яка полягає в тому, що інформація не може бути отримана неавторизованим користувачем
• Цілісність (англ. integrity) — означає неможливість модифікації неавторизованим користувачем
• Доступність (англ. availability) — властивість інформації бути отриманою авторизованим користувачем, за наявності у нього відповідних повноважень, в необхідний для нього час
Додатково також використовують наступні властивості:
• апелювання (англ. non-repudiation) — возможность доказать, что автором является именно заявленный человек (юридическое лицо), и никто другой;
• подзвітність (англ. accountability); — властивість інформаційної системи, що дозволяє фіксувати діяльність користувачів, використання ними пасивних об‘єктів та однозначно встановлювати авторів певних дій в системі.
• достовірність (англ. reliability);
• аутентичність (англ. authenticity) — властивість, яка гарантує, що суб’єкт або ресурс ідентичні заявленим.
Аспекти захисту інформації
• Конфіденційність — захист від несанкціонованого ознайомлення з інформацією.
• Цілісність — захист інформації від несанкціонованої модифікації.
• Доступність — захист (забезпечення) доступу до (можливості використання) інформації. Достіпність забезпечується як підтриманням систем в робочому стані так і завдяки способам, які дозволяють швидко відновити втрачену чи пошкоджену інформацію.
Слід зауважити, що деякі фахівці вважають сам термін «технічний захист інформації — ТЗІ» — не зовсім коректним. Зауважуючи що формально в до цієї області потрапляють інженерні системи охорони, криптографічні пристрої, навіть сейфи і замки. При створенні Держслужби ТЗІ в Україні мали на увазі захист інформації від загроз, що реалізуються із застосуванням технічних засобів. [5]
2. Законодавче забезпечення безпеки інформації в Україні
Чинне законодавство України в більшості випадків відповідає сучасному рівню розвитку відносин в інформаційній сфері. Більшість чинних законів, спрямованих на врегулювання інформаційних відносин, були прийняті до набрання чинності Конституції, тому протягом останніх років активно виносяться зміни до існуючих законів.
2.1 Законодавче регулювання інформаційних процесів
Інформація є необхідною складовою функціонування усіх соціальних систем. У приватному житті, для управління складними технологічними системами або для розбудови незалежної держави завжди є нагальна потреба у надійній та оперативній інформації. З метою задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють інформаційну діяльність та створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних відповідно до ст. 12 Закону України «Про інформацію».
Окремі документи й масиви документів (справи) на будь-яких носіях, у тому числі таких, що забезпечують роботу обчислювальної та організаційної техніки, створюють інформаційний ресурс – сукупність документів в інформаційних системах (у бібліотеках, архівах, банках даних тощо – ст. 1 Закону України «Про Національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 року № 74/98-ВР). Інформаційні ресурси (інформація) є об’єктами відносин фізичних і юридичних осіб між собою та з державою. Разом вони становлять інформаційні ресурси України і захищаються законом поряд з іншими видами ресурсів. Інформаційна діяльність здійснюється в інформаційному просторі України – середовищі, в якому здійснюються продукування, зберігання та поширення інформації і на яке розповсюджується юрисдикція України.
Сукупність систем, що забезпечують продукування, накопичення, зберігання та поширення інформаційної продукції, виробництво засобів створення інформаційної продукції та їх поширення, виробництво інформаційних технологій, сервісне обслуговування елементів інфраструктури, підготовку кадрів називають інформаційною інфраструктурою. Інформаційне середовище – це сукупність інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів та інформаційних відносин.
Документування інформації (створення офіційного документа) є неодмінною умовою включення інформації в інформаційні ресурси. Варто враховувати, що документ може бути не тільки і навіть не стільки управлінським (діловим), як мати переважно текстову, табличну чи анкетну форму. Багато цінних документів представлені в зображувальному вигляді, зокрема це конструкторські документи, картографічні, науково-технічні, документи на фотографічних, магнітних та інших носіях. Адже документ – це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання , використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст. 27 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року.
Конституційні права людини і громадянина в Україні на інформацію, її вільне отримання, використання, поширення та зберігання в обсягах, необхідних для реалізації кожним своїх прав, свобод і законних інтересів, чинним законодавством держави закріплюються і гарантуються.
2.2 Відповідальність за порушення «інформаційного законодавства»
Інформація, згідно з законом “Про інформацію”, є об’єктом права власності, а з іншого боку, являє собою нематеріальний об’єкт, що зумовлює неможливість застосування форм охорони інтересів власника, розроблених речовим правом, у зв’язку з певними якостями інформації (неможливість її вилучення з обігу внаслідок копіювання і відбиття у свідомості споживача, збільшення вартості інформації за її тиражування та ін.). Суттєві прогалини законодавства наявні саме щодо захисту права власності на інформацію. Стаття 47 закону “Про iнформацiю”, що містить перелік порушень в галузі інформації, взагалі не передбачає складів правопорушень проти власностi на інформацію. Інформація як об’єкт власності практично позбавлена й кримінально-правового захисту, окрiм статей, що передбачають злочини, об’єктом яких є не відносини власності, а інші суспiльнi відносини, що охороняються правом
Чинний Кримінальний Кодекс містить ряд складів злочинів, що можуть бути віднесені до категорії інформаційних. Але більшість складів інформаційних злочинів віднайшла лише криміналістичне закріплення, а тому ці діяння не розглядаються як злочинні. Ті склади злочинів, що закріплені в статтях чинного КК і мають характер інформаційних (посягають на цілісність, достовірність, законну приналежність інформації, її матеріальних носіїв, на інформаційні права громадян, або вчинені за допомогою інформації, – злочини проти інформаційної безпеки) законодавець інформаційними не визнає. Такі статті розміщені в різних розділах КК, що зумовлює визначення родових об’єктів цих злочинів різними. Враховуючи сучасний рівень розвитку інформаційних відносин та зростаючу значимість інформаційних ресурсів, доречно було б виділити в окрему групу власне інформаційні злочини, родовим об’єктом яких є суспільні відносини в сфері інформаційної безпеки в Україні (забезпечення безпеки інформації, безпеки від впливу інформацією та захисту прав суб’єктів на інформацію). Тобто, створити окремий розділ КК України, присвячену інформаційним злочинам (не лише комп’ютерним, чи пов’язаних з порушенням авторських і суміжних прав).
Проблема вдосконалення законодавчого регулювання питань захисту інформації, безумовно, пов’язана з особливістю інформації як об’єкту правовідносин. Тому при розробці законодавчої бази в сфері захисту інформації увагу треба приділити відносинам, що виникають з приводу права власності та інтелектуальної власності на інформацію та похідних від нього (делегування окремих повноважень власника). Така особливість відбивається і на ознаках інформації як предмета протиправних посягань. При цьому необхідно визначити шляхи та засоби захисту інформації, права та обов’язки суб’єктів інформаційних відносин, що виникають в зв’язку зі збиранням, використанням, обробкою інформації та її зберіганням і захистом, а також передбачити відповідальність за протиправні посягання в сфері інформації і можливі склади таких правопорушень. Необхідним є встановлення порядку визначення категорії інформації в залежності від важливості інформації, а також від розміру гаданих збитків від несанкціонованого доступу, розголошення, витоку та впливу, визначення належного рівня захисту в залежності від категорії інформації та загроз інформаційній безпеці, а також порядку забезпечення такого рівня.
3. Інформаційна безпека
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах» від 16 листопада 2002 р. № 1772 органи виконавчої влади з метою захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних та телекомунікаційних системах.
Необхідною складовою інформаційної безпеки є захист інформації від її втрати, витоку або розголошення. Зазвичай зловмисників цікавить передусім виробничо-технологічна інформація (методи виготовлення продукції, програмне забезпечення, виробничі показники, хімічні формули, рецептури, результати випробувань дослідних зразків, дані контролю якості тощо) та ділова (результати дослідження ринку, списки клієнтів, економічні прогнози, стратегія дій на ринку тощо). Іноземні спецслужби може цікавити також стратегічно важлива для України інформація.
Відповідно до інтересів забезпечення національної безпеки і ступеня цінності для держави, а також правових, економічних та інших інтересів користувачів, за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію, тобто загальнодоступну, яка використовується в роботі без спеціального дозволу, поширюється через засоби масової інформації, оголошується на конференціях, у виступах та інтерв’ю; та інформацію з обмеженим доступом, яка містить відомості, що становлять той чи той вид таємниці і підлягають захисту як з боку держави, так і відповідних користувачів.
3.1 Порядок обігу інформації з обмеженим доступом
Порядок обігу інформації з обмеженим доступом регулює ст. 30 Закону України «Про інформацію». Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.
Конфіденційна інформація – це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
До конфіденційної інформації належить медична, тобто свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров’я (ст. ст. 39, 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р.). Конфіденційними також є відомості, що містяться у деклараціях державних службовців, які подаються ними на підставі ст. 13 Закону України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Згідно зі ст. 30 Закону України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» під комерційною таємницею підприємства розуміють відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може дати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю та порядок її захисту визнаються керівником підприємства. Стаття 9 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1999 р. № 2887-ХІІ визначає, предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громами або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.
Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційності, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. До банківської таємниці належить інформація щодо діяння та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи іншим особам при наданні послуг банку і розголошення якої е завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові (ст. Закону України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банків-діяльність»). Зокрема, до такої інформації належать відомі про стан рахунків клієнтів, операції, які були проведені користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, фінансово-економічний стан клієнтів, системи охорони банку та клієнтів, коди, які використовуються банками для захисту інформації, тощо.
Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету стрів України (з питань статистики, екології, банківських акцій, податків тощо), та інформація, приховування якої загрозу життю і здоров’ю людей.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова» № 676-ІУ 2003 р. передбачає, що «інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист».
При укладанні будь-якого договору (контракту) сторони повинні брати на себе взаємні письмові зобов’язання щодо захисту конфіденційної інформації іншої сторони і документів, отриманих при переговорах, виконання умов договору.
Виробнича чи комерційна цінність інформації, як правило, недовговічна і визначається часом, необхідним конкурентові для вироблення тієї самої ідеї чи її викрадення і відтворення, а також часом до патентування, опублікування і переходу в число загальновідомих.
3.2 Безпека інформаційних ресурсів
Основною загрозою безпеці інформаційних ресурсів обмеженого доступу є несанкціонований (незаконний, недозволений) доступ зловмисника чи сторонньої особи до документованої інформації і як результат – оволодіння інформацією і протиправне її використання або здійснення інших дій. Метою і результатом несанкціонованого доступу може бути не тільки оволодіння цінними відомостями і їх використання, а й їх знищення, підміна тощо. Під сторонньою особою розуміється будь-яка особа, що не має безпосереднього відношення до конфіденційної інформації (співробітники, у яких обмежений доступ до цієї інформації, працівники комунальних служб, екстремальної допомога, відвідувачі, працівники інших підприємств і організацій тощо). Кожна із зазначених осіб потенційно може бути зловмисником чи його спільником, агентом.
Обов’язковою умовою успішного здійснення спроби несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів обмеженого доступу є інтерес до них з боку конкурентів, зазначених вище осіб, служб і організацій. За відсутності такого інтересу загроза інформації не виникає навіть у тому разі, якщо створилися передумови для ознайомлення з нею сторонньої особи. Основним винуватцем несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів є, як правило, персонал, що працює з документами, інформацією і базами даних. При цьому слід зважати, що втрата інформації відбувається переважно не в результаті навмисних дій, а через неуважність і безвідповідальність персоналу.
Отже, витік інформації обмеженого доступу може відбутись за умови:
- наявності інтересу конкурентів (фізичних чи юридичних осіб) до конкретної інформації;
- виникнення ризику загрози, організованої зловмисником за випадково сформованих обставин;
- неефективної системи захисту інформації чи відсутності цієї системи;
- непрофесійно організованої технології опрацювання і збереження конфіденційної інформації;
- неякісного підбору персоналу і плинності кадрів, складного психологічного клімату в колективі;
- відсутності системи навчання співробітників правилам захисту інформації обмеженого доступу;
- відсутності контролю з боку керівництва за дотриманням персоналом вимог нормативних документів у роботі з інформаційними ресурсами обмеженого доступу;
- безконтрольного відвідування приміщень сторонніми особами.
Варто завжди пам’ятати, що факт документування конфіденційної інформації різко збільшує ризик її витоку. Великі майстри минулого ніколи не записували таємниці свого мистецтва, а передавали їх усно синові, учневі. Тому таємниці виготовлення багатьох унікальних предметів того часу так досі і не розкрито.
Висновки
Слід відзначити, що у зв’язку зі зростанням загроз для інформації, спричиненим лібералізацією суспільних та міждержавних відносин, правове забезпечення захисту інформації динамічно змінюється, охоплюючи чимраз ширше коло суспільних відносин. Наприклад, у зв’язку з широким впровадженням електронної торгівлі, розробок у напрямку розбудови електронного уряду, існує нагальна потреба прийняття відповідних законів «Про електронний документообіг» та «Про електронний підпис». Украй актуальним є прийняття відповідно до Конвенції про захист (прав) фізичних осіб у зв’язку з автоматизованим опрацюванням персональних даних, прийнятою Радою Європи 28.01.91 р. відповідних нормативно-правових актів про захист персональних даних. Низку заходів необхідно вжити у зв’язку з підписанням Україною 23 листопада 2001 року Європейської конвенції про кіберзлочинність тощо.
Важливим етапом щодо забезпечення інформаційної безпеки стало прийняття Указу Президента України №1993 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України», яким визначено низку важливих напрямів та практичних заходів органам виконавчої влади в Україні. Сьогодні на наукових конференціях, круглих столах відбувається активне обговорення законопроектів «Про інформацію з обмеженим доступом», «Про захист інформації» та ін., які повинні удосконалити чинні правові механізми системи захисту інформації.
Неможливо гарантувати інформаційний суверенітет держави при міжнародному інформаційному обміні, якщо існують невідповідності між категоріями інформації з обмеженим доступом в різних країнах. Чинні закони з питань інформації не приділяють уваги цим питанням, обмежуючись двома-трьома декларативними нормами з цього приводу. Заходи забезпечення безпеки інформації більш-менш врегульовані в Україні щодо Державної таємниці. Щодо інших категорій інформації, в чинних законах існують лише окремі декларативні норми, хоча зазначені закони і містять розділи під назвою «охорона інформації».
Невизначеною є позиція чинного законодавства щодо таємної інформації, яка не становить Державної таємниці, її захисту, особливостей відкритої інформації як об’єкту захисту, персональних даних, комерційної таємниці та іншої конфіденційної інформації, захисту інформації на певних матеріальних носіях тощо.
Список використаних джерел та літератури
1. Закон України «Про інформацію». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650
2. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 31, ст.286
3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Захист_інформації
4. http://en.wikipedia.org/wiki/CIA_Triad
5. Лаврентьев А. В. НИЦ “ТЕЗИС” НТУУ “КПИ”, г. Киев Рекомендации по организации системы защиты информации. Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. Ювілейна науково-технічна конференція, Київ, 1998.
6. Інформаційне забезпечення систем управління — http://konstantinus.com/?p=94#more-94
Женщина – высшая форма жизни на Земле
Третьего дня меня спросили:
— А ты никогда не задумывался почему Бог сотворил «по паре, мужеского пола и женского», а человека творил по отдельности? Отдельно мужчину, а только потом женщину?
20 И сказал Бог: да произведет вода пресмыкающихся, душу живую; и птицы да полетят над землею, по тверди небесной. [И стало так.]
21 И сотворил Бог рыб больших и всякую душу животных пресмыкающихся, которых произвела вода, по роду их, и всякую птицу пернатую по роду ее. И увидел Бог, что это хорошо.
22 И благословил их Бог, говоря: плодитесь и размножайтесь, и наполняйте воды в морях, и птицы да размножаются на земле.
23 И был вечер, и было утро: день пятый.
24 И сказал Бог: да произведет земля душу живую по роду ее, скотов, и гадов, и зверей земных по роду их. И стало так.
25 И создал Бог зверей земных по роду их, и скот по роду его, и всех гадов земных по роду их. И увидел Бог, что это хорошо.
И мне рассказали очень правдоподобную версию. Вот она.
Как Бог сотворил мужчину:
7 И создал Господь Бог человека из праха земного, и вдунул в лице его дыхание жизни, и стал человек душею живою
Обратите внимание из чего Бог творил рыб и птиц? Из воды. Скотов и гадов – из земли.
Человека – из праха земного.
А как он сотворил женщину?
21 И навел Господь Бог на человека крепкий сон; и, когда он уснул, взял одно из ребр его, и закрыл то место плотию.
22 И создал Господь Бог из ребра, взятого у человека, жену, и привел ее к человеку.
Из чего? Из ребра! Все творения были созданы из простой неорганической материи. И только женщина – из кости, сложной органической ткани, взятой у другого человека. Бог творил из простого сложное. Но для сотворения женщины не подходила земля или вода, нужны были сложные ранее не созданные материалы. И мужчина был только материалом для сотворения женщины.
Женщина – высшая форма жизни на Земле. И нам мужчинам надо с этим смириться.
Вирусное
Подхватил вирус. Стоял Аваст Профессионал. Вирус странный. Он как та фея из анекдота про абсент. Ее никто не видит, но она есть. Все что он делает – так это блокирует доступ на сайты антивирусных программ.
После Аваста поставил Симантек. Та же история, пишет – срочно меня обновите, иначе безопастность компьютера может быть под угрозой. А обновляется не может, так как и сайт симантека заблокирован.
Ставлю Касперский 6 – 7 – 8 (2009), та же история. Скачиваю Касперскому обновления на другом ПК, обновляю. Ничего не находит.
Приходит мысл что только НОД я не пробовал. И точно! НОД эту гадость нашел и придушил.
Весь этот тесть представлял для меня только спортивный интерес, так как систему я в итоге переставил.
Но об эффективности современных антивирусов возникают, как поговаривала Алиса, «всякие мысли, хотя непонятно на какие».
Скайп / Skype
Вчера в университете объясняю слушателям что такое Скайп. Рассказываю о возможности бесплатных звонков, а в конце добавляю про возможность подключить веб-камеру и увидеть собеседника.
— Но это же неудобно, чтоб тебя видели при разговоре, — комментирует одна из девушек.
— Почему, же? – переспрашиваю я
— Если тебя будут видеть, значит, каждый раз перед тем как поговорить по Скайпу придется краситься, а это как минимум пол-часа!
Вот за это во всем мире и любят наших девушек. Они прекрасны всегда, особенно в своей непосредственности.
Кофе
Друг вернулся с Англии, и рассказывает:
— Ты знаешь, я понял, почему англичане так любят пить чай…
— Почему?
— Потому что у них отвратительный кофе!
Мальчик со свечой
Почитывая википедию нашел ссылку на классическое сочинение Плиния «’Puer sufflans ignes» в котором упоминается «Мальчик со свечой».
Вот и задумался, откуда пошла фраза «держать свечку». Не с анекдота же про графа который слугу учил держать свечку?
Погуглив вот что нашел:
Знаменитая певица принимала у себя самое лучшее петербургское общество. Только очень немногие видные люди не посещали ее дома. Не бывал у госпожи Шевалье кое-кто из старых французских эмигрантов. Сама она считалась как будто эмигранткой, однако же считалась не совсем твердо. Втихомолку о ней говорили французы, что она во время террора была где-то богиней разума [В представлении «Празднество Разума», состоявшемся в Париже 10 ноября 1793 года, роль Богини Разума исполняла артистка Тереза-Анжелика Обри (1772-1829).], а затем, в пору Директории, стала любовницей Барраса. Но когда у передававших слух спрашивали недоверчиво, действительно ли это так, они разводили с усмешкой руками и говорили, как полагается в таких случаях: «Que voulez-vous! Je n’y ai pas tenu la chandelle». [«Чего вы хотите! Я там свечу не держал» (франц.)]
Марк Алданов «Заговор», 1926
Про местечковый Интернет-рынок: борьба с кризисом
Местечковый провайдер «Орион» ввел антикризисные ограничения.
Тариф «Стандарт» — количество одновременных исходящих сессий ограничивается до 100.
Тариф » Оптимум» — количество одновременных исходящих сессий ограничивается до 200.
Тариф » Премиум » — количество одновременных исходящих сессий ограничивается до 400.
Поясню что это значит. Про торренты и eMule можно забыть.
Разделить доступ в Интернет между несколькими компьютерами будет тоже проблемно.
Я думаю что ситуация когда в семье больше одного ПК уже не такая редкость.
Кризис…
Клиента надо «приманивать» а не отпугивать. На вопрос кто лучше «ДикоеПоле» или «Орион» я отвечу однозначно – «УкрТелефон». Они хоть и не такие продвинутые, но такую меру по борьбе с любителями закачек как ограничение, количества сессий наверно и не смогут придумать.